КУ Сумська ЗОШ 6

Поисковый анализ сайта Рейтинг@Mail.ru













Національна дитяча гаряча лінія

Національна дитяча гаряча лінія
Головна стрелкаВиставка Люди Свободи

Виставка «Люди Свободи»

До 25-ї річниці незалежності України школа презентує виставку «Люди Свободи», яка підготовлена Українським інститутом національної пам'яті та розповідає про людей, які своєю працею та боротьбою в минулому столітті зробили можливим відновлення незалежності України.



«Мазепинець полку Чернігівського, Глухівської сотні, старшинський син, гербів і емблем живописець». Так у 1912 році написав про себе Георгій Нарбут на власноруч створеному родинному гербі. На 1917-й рік він мав за плечима чудову кар'єру графіка у Петербурзі. Та все ж із початком Української Революції митець переїздить до Києва. Тут він стає творцем державної символіки Української Народної Республіки, її стилю: герба, печатки, а також грошей, марок, цінних паперів, шрифтів. Долучається до заснування, а згодом очолює Українську академію мистецтв. Його напрацювання в естетиці української державної символіки досі ніхто не перевершив.

  • 1914 – на всесвітній книжковій виставці у Лейпцигу Георгія Нарбута нагороджують золотою медаллю та дипломом.
  • 1917 – 1918 – Георгій Нарбут розробляє проект Державного Герба, грамоти, листівки, марки у 30, 40 та 50 шагів.
  • 1918 – проектує малу Державну Печатку УНР.
  • 1917 –1920 – 13 українських банкнот із 24-х, які випустили за цей час, зроблені за ескізами Нарбута.
  • 920-ті – французький журнал «l’Amour de l’Art» рекомендує під час розробки ескізів для державних знаків брати за зразок марки, створені Георгієм Нарбутом.
  • 1952 – комуністична влада знищила ескізи різних видів українських цінних паперів доби Української революції, які зберігалися у Львові. Серед них близько 50 ескізів грошових знаків та марок Георгія Нарбута.

«Він був українцем не тільки по крові, мові, переконанням, українською стихією насичені всі його твори, і формальне джерело його генія б’є незмінно з рідного чорнозему Чернігівщини».

Федір Ернст


«Всесвітньовідома мелодія «Щедрик», яку Микола Леонтович написав за мотивами української народної щедрівки, стала символом Різдва у багатьох країнах. Син священика з Поділля, він отримав духовну освіту, але став учителем співу та композитором. Склалося так, що його люблять і пам’ятають не стільки завдяки створеній ним музиці, як за те, що зафіксував і вдихнув нове життя у старовинні народні пісні. За підтримку української державності та за те, що відроджував усну народну творчість, Миколу Леонтовича застрелив у батьківському домі чекіст.

  • 1901 – укладає перший збірник обробок народних пісень.
  • 1905 – організовує хор робітників на Донбасі, куди переїжджає працювати вчителем музики у залізничній школі.
  • 1916 – створює останню версію «Щедрика», яку виконує зі сцени хор студентів Київського університету під керівництвом Олександра Кошиця.
  • 1918-1919 – викладає у музично-драматичному інституті ім. Лисенка й створює першу Українську державну капелу.
  • 5 жовтня 1921 – вже після вбивства Леонтовича його «Щедрик» вперше презентують за кордоном, на концерті в Карнегі-холі у Нью-Йорку. Мелодію виконала Українська республіканська капела під керівництвом Олександра Кошиця.
  • 1936 – Пітер Вільховський (родом з України), який працював для радіо NBC, пише англійську версію слів до «Щедрика» – «Carol of the Bells».

«Коли б Леонтович не написав нічого більше, як «Щедрика», «Дударика», «Ой пряду», «Козака несуть», «Гри в зайчика», його значення в історії української хорової музики було б раз назавжди запевнене».

Станіслав Людкевич


«Театральний режисер-реформатор, він зумів вийти за межі форматів, усталених у 1920 роках в українському театрі й культурі в цілому. Метою було повернення «до Європи і до самих себе». Для цього закликав відкинути російські культурні стилі, критично оцінити звичні штампи, подолати обмеження свободи самовираження й не боятися виходити до світу. Цей рух до оновлення культури насильно припинили 1937-го – за допомогою револьверів Нагана у Сандармосі. Курбаса та співзвучне йому покоління українських митців нарекли «розстріляним відродженням». Завдання так влучно сформульовані Курбасом все ще залишаються невиконаними і напрочуд актуальними.

  • 1907–1912 – навчається у Віденському та Львівському університетах.
  • 1916 – починає грати у найвідомішому на Наддніпрянській Україні театрі Миколи Садовського.
  • Березень 1917 – засновує Молодий театр у Києві.
  • Березень 1922 – засновує театр «Березіль».
  • 1925 — Курбас знайомиться із драматургом Миколою Кулішем, з яким вони створили неперевершений творчий тандем.
  • 1934 – режисера засуджують до 5 років ГУЛАГу, а через три роки, в 1937-му, розстрілюють в урочищі Сандармох на Соловках.

«Мрія Курбасова полягала у створенні українського театру як театру якости, кругозору, європейського охоплення, ба навіть світового. Він хотів повнотою й без сліду знищити інстинкт національної меншости.

Валерій Інкіжинов


«Український конструктор космічних кораблів у 31-річному віці заарештований НКВД за звинуваченням у шкідництві. Пройшов випробування сталінського ГУЛАГу. Табірне пекло не вбило у ньому прагнення до реалізації мрії життя — зробити космос досяжним. Режим не зламав його свободу думки. Корольов керував колективами, що зробили вирішальний внесок у підкорення космосу.

  • 1924 – вступає до Київського політехнічного інституту.
  • 1938–1945 – ув’язнений в таборах і «шарашках» ГУЛАГу.
  • 1946 – стає головним конструктором балістичних ракет.
  • 21 серпня 1957 – запуск першої у світі міжконтинентальної балістичної ракети.
  • 4 жовтня 1957 – запуск першого в історії штучного супутника Землі.
  • 12 квітня 1961 — Корольов керує першим польотом людини в космос.

«Те, що здавалося нездійсненним протягом століть, що ще вчора було лише сміливою мрією, сьогодні стає реальним завданням, а завтра — звершенням. Немає перешкод людській думці!»

Сергій Корольов


«Радянський генерал, що став дисидентом. Ідейний комуніст, що став одним із найактивніших борців за права людини. Правозахисна діяльність коштувала йому чину, керівництва кафедрою, соціальних благ, врешті батьківщини. Петро Григоренко блискуче поєднав відстоювання прав людини в СРСР із боротьбою за національне визволення. Будучи українцем, став на захист усіх пригноблених національностей: євреїв, кримських татар, месхів, вірмен, німців Поволжя, чеченців. Безстрашність і почуття гідності Григоренка запалювали людей до протистояння тоталітарній системі.

  • 1943 – Петра Григоренка переводять із Далекого Сходу на німецько-радянський фронт. Під час війни він очолював штаб дивізії, був поранений.
  • 1958 – заснував кафедру військової кібернетики у Військовій академії ім. Фрунзе у Москві.
  • 1961 – першим серед представників правлячого класу виступає проти правління в СРСР однієї – комуністичної – партії. З цього виступу розпочинається його шлях дисидента.
  • 1964 – за правозахисну діяльність Петра Григоренка ув'язнюють у психіатричній лікарні та позбавляють усіх військових звань і нагород. Вийшовши звідти, він очолює спротив каральній психіатрії.
  • 1968 – у промові перед кримськими татарами закликає їх боротися за повернення на батьківщину.
  • 1976 – член-засновник Московської гельсінської групи за дотримання прав людини та ініціатор створення Української гельсінської групи.

«Мені важко було мовчки терпіти лицемірство правителів, але в той же час я розумів, що виступ буде коштувати мені усталеного способу життя, що цілком мене влаштовував… І тут з особливою силою охопила думка, що вже давно переслідувала мене: «Треба виступати. Не можна мовчати».

Петро Григоренко

При створенні цієї сторінки були використані матеріали веб-сайту memory.gov.ua. На цьому сайті Ви можете дізнатися про інших багатьох видатних людей України та переглянути короткі відеороліки.

полоска
При використанні матеріалів сайту, посилання на сайт обов'язкове